Содержание:

Предпринимательский кодекс Республики Казахстан № 375-V от 29.10.2015 г. (с изменениями, внесенными Законом Республики Казахстан № 499-V от 09.04.2016 г.)

Предпринимательский кодекс, принят Парламентом 29 октября 2015 года и признает утратившими силу:
— Закон Республики Казахстан от 31 марта 1998 года № 214 «О крестьянском или фермерском хозяйстве»;
— Закон Республики Казахстан от 8 января 2003 года № 373 «Об инвестициях» ;
— Закон Республики Казахстан от 31 января 2006 года № 124 «О частном предпринимательстве»;
— Закон Республики Казахстан от 25 декабря 2008 года № 112-IV «О конкуренции»;
— Закон Республики Казахстан от 6 января 2011 года № 377-IV «О государственном контроле и надзоре в Республике Казахстан»; и
— Закон Республики Казахстан от 9 января 2012 года № 534-IV «О государственной поддержке индустриально-инновационной деятельности».

Кодекс вводится в действие с 1 января 2016 года за исключением отдельных положений (см. ст. 324, гл. 31, Раздела 7 сводной редакции, содержащую дополнительную информацию).

Сводная редакция Кодекса включает изменения (см. ст. 116 и 124-4, гл. 11, Раздела 3), внесенные в соответствии с Законом Республики Казахстан от 9 апреля 2016 года № 499-V, которые вступили в силу 2 мая 2016 года.

Сводная редакция Кодекса содержит 7 разделов, 31 главу и 324 статьи, касающиеся предпринимательства; видов предпринимательства, включая индивидуальное предпринимательство и различные формы субъектов предпринимательства; взаимодействия субъектов предпринимательства и государства; государственного регулирования и поддержки инновационной и инвестиций деятельности малых и средних предприятий и субъектов предпринимательства; конкуренции и монополистической деятельности; участия государства в предпринимательской деятельности; государственного контроля и надзора за субъектами предпринимательства; а также ответственности государственных органов и должностных лиц за нарушение законодательства о предпринимательстве.

Сводная редакция Кодекса включает следующие положения об интеллектуальной собственности, которые касаются:
(i) государственного контроля над коммерческой деятельностью предпринимателей, включая использование объектов авторского права и смежных прав, промышленной собственности, селекционных достижений, и топологий интегральных микросхем (см. п. 64, ст. 138, гл. 13, Раздела 3);
(ii) недобросовестной конкуренции, тесно связанной с интеллектуальной собственностью (см. пп. 2, п. 2, ст. 169, гл. 15, Раздела 4; и ст. 177-191, гл. 16); и
(iii) поддержки предпринимателей, частного предпринимательства и различных субъектов предпринимательской деятельности посредствам предоставления доступа к инновациям, содействия передаче технологий и коммерциализации, развития технологий и инноваций, и поощрения использования передовых производственных технологий (см. пп. 5, п. 4, ст. 74, гл. 5; пп. 4, п. 1, ст. 93. пп. 6, п. 2, ст. 96, пп. 11, п. 2, ст. 100, гл. 8, Раздела 2; пп. 1, п. 4, ст. 170, гл. 15, Раздела 4; ст. 232, гл. 22; пп. 3, п. 1, ст. 239, пп. 5, п. 2, ст. 241, гл. 23, Раздела 5; и ст. 242-270, гл. 24)

Закон «О налоге на легковые автомобили и мотоциклы»

Опубликовал: Кирилл Резник-Мартов в Законы Латвии 26.05.2015 4,811 Просмотров

(Редакция в силе с 01.01.2014)

ОГЛАВЛЕНИЕ:

Статья 1. Термины, используемые в Законе

Наименования типов транспортных средств, используемые в настоящем Законе, соответствуют классификации и техническим данным учета транспортных средств, установленным Латвийским национальном стандартом типов транспортных средств и их определений.

Статья 2. Объект налога

Объектом налога на легковые автомобили и мотоциклы (далее — налог) являются легковые автомобили и мотоциклы.

Статья 3. Плательщики налога

Плательщиками налога признаются все юридические и физические лица, на имя которых в соответствии с настоящим Законом в Латвии регистрируются легковые автомобили или мотоциклы.

Статья 4. Ставки налога

(1) На ранее не зарегистрированные легковые автомобили и легковые автомобили, впервые зарегистрированные в иностранных государствах после 1 января 2009 года, налог насчисляется с применением ставки в зависимости от количества производимых автомобилем выбросов диоксида углерода (CO2) на один километр:

1) для автомобилей с количеством выбросов диоксида углерода (CO2) до 120 граммов на один километр – 0,43 евро за каждый грамм на один километр;

2) для автомобилей с количеством выбросов диоксида углерода (CO2) от 121 грамма до 170 граммов на один километр – 1,42 евро за каждый грамм на один километр;

3) для автомобилей с количеством выбросов диоксида углерода (CO2) от 171 грамма до 220 граммов на один километр – 2,13 евро за каждый грамм на один километр;

4) для автомобилей с количеством выбросов диоксида углерода (CO2) от 221 грамма до 250 граммов на один километр – 3,56 евро за каждый грамм на один километр;

5) для автомобилей с количеством выбросов диоксида углерода (CO2) от 251 грамма до 300 граммов на один километр – 4,27 евро за каждый грамм на один километр;

6) для автомобилей с количеством выбросов диоксида углерода (CO2) от 301 грамма до 350 граммов на один километр – 5,69 евро за каждый грамм на один километр;

7) для автомобилей с выбросами двуокиси диоксида углерода (CO2) свыше 350 граммов на один километр – 7,11 евро за каждый грамм на один километр.

(2) На легковые автомобили, не упомянутые в первой части настоящей статьи, налог начисляется по сумме величин, полученных при применении установленных настоящей частью статьи ставок в зависимости от возраста автомобиля (считая с года первой регистрации в иностранных государствах) и от объема мотора автомобиля:

1) с учетом возраста легкового автомобиля устанавливаются следующие ставки:

  • a) для автомобилей в возрасте двух лет – 213,43 евро,
  • b) для автомобилей в возрасте трех лет – 177,86 евро,
  • c) для автомобилей в возрасте четырех лет – 142,29 евро,
  • d) для автомобилей в возрасте пяти — семи лет – 106,72 евро,
  • Е) для автомобилей в возрасте восьми лет – 113,83 евро,

  • f) для автомобилей в возрасте девяти лет – 120,94 евро,
  • g) для автомобилей в возрасте 10 лет – 128,06 евро,
  • h) для автомобилей в возрасте 11 лет – 142,29 евро,
  • I) для автомобилей в возрасте 12 лет – 156,52 евро,
  • h) для автомобилей в возрасте 13 лет – 184,97 евро,
  • k) для автомобилей в возрасте 14 лет – 213,43 евро,
  • l) для автомобилей в возрасте 15 лет – 241,89 евро,
  • m) для автомобилей в возрасте 16 лет – 270,35 евро,
  • n) для автомобилей в возрасте 17 лет – 298,80 евро,
  • o) для автомобилей в возрасте 18 лет – 327,26 евро,
  • p) для автомобилей в возрасте от 19 до 25 лет (включительно) – 355,72 евро;
  • 2) для легковых автомобилей с объемом мотора 3001 кубический сантиметр и более устанавливаются следующие ставки:

  • a) для автомобилей с объемом мотора от 3001 до 3500 кубических сантиметров — 426,86 евро,
  • b) для автомобилей с объемом мотора от 3501 до 4000 кубических сантиметров — 569,15 евро,
  • c) для автомобилей с объемом мотора от 4001 до 4500 кубических сантиметров — 711,44 евро,
  • d) для автомобилей с объемом мотора свыше 4500 кубических сантиметров — 853,72 евро.
  • (3) На ранее не регистрированные мотоциклы и мотоциклы, впервые зарегистрированные в иностранных государствах после 1 января 2009 года, налог насчисляется в зависимости от рабочего объема двигателя мотоцикла с применением ставки налога 0,14 евро за каждый кубический сантиметр рабочего объема двигателя.

    (4) Для мотоциклов, не упомянутых в части третьей настоящей статьи, налог исчисляется в зависимости от возраста мотоцикла (считая с года первой регистрации в иностранных государствах) путем умножения ставок, указанных в 1-м пункте второй части настоящей статьи, на 0,25.

    (5) В случае, если невозможно установить год первой регистрации легкового автомобиля или мотоцикла в иностранных государствах, налог исчисляется исходя из возраста легкового автомобиля или мотоцикла, считая с года его изготовления.

    (6) В указанном в первой части этой статьи расчете налога используют количество выбросов двуокиси углерода (CO2), которое указано в сертификате об утверждении типа транспортного средства или других документах, выдаваемых для регистрации легковых автомобилях в странах – участницах Европейского Союза.

    (7) В случае, если упомянутые в шестой части настоящей статьи документы с указанием количества выбросов двуокиси углерода (CO2) не представлены, при расчете налога на легковые автомобили используется количество выбросов двуокиси углерода (CO2), которые в установленном Кабинетом министров порядке рассчитывается по формуле с использованием показателей максимальной мощности двигателя и собственной массы автомобиля.

    (в редакции закона от 01.12.2009 с поправками, внесёнными 12.09.2013 и вступившими в силу 01.01.2014.)

    Статья 5. Освобождения

    (1) От налога освобождены легковые автомобили и мотоциклы, освобожденные от таможенного налога согласно предписанию Европейского союза № 918 / 83.

    (2) От налога освобождены легковые автомобили и мотоциклы старше 25 лет.

    (3) От налога освобождены:

    1) легковые автомобили с электромотором (электромобили);

    2) специальные легковые автомобили (например, легковые автомобили скорой медицинской помощи, жилые легковые автомобили, легковые автомобили-катафалки);

    3) легковые автомобили, специально оборудованные для перевозки инвалидов в колясках.

    (4) От налога освобождены специально подготовленные спортивные легковые автомобили и мотоциклы.

    (5) От налога освобождены оперативные легковые автомобили и мотоциклы, предназначенные для нужд учреждений Министерства внутренних дел и Министерства обороны или для Национальных вооруженных сил.

    (6) Налог не уплачивают инвалиды с нарушениями двигательных функций, для которых определены медицинские показания для приобретения специально приспособленных легковых автомобилей и для получения пособия на компенсацию транспортных расходов (за один зарегистрированный на имя соответствующего лица специально приспособленный легковой автомобиль). В случае продажи специально приспособленного легкового автомобиля или иной смены его собственника при регистрации соответствующего легкового автомобиля на имя нового собственника налог платится в соответствии со статьей № 6 настоящего Закона, если у нового собственника нет права на освобождение от налога в соответствии с настоящим Законом.

    (7) От налога освобождены легковые автомобили и мотоциклы, зарегистрированные в других странах – участницах Европейского Союза, с которыми их собственники или владельцы въезжают в Латвию и которые используют в Латвии, если нормативными актами не предусмотрена регистрация такого легкового автомобиля или мотоцикла в Латвии.

    (8) Если легковой автомобиль или мотоцикл перестроен (преобразован) из другого типа транспортного средства, не облагавшегося налогом или освобожденного от налога, налог уплачивается до регистрации такого легкового автомобиля или мотоцикла по новым условиям.

    (9) Если легковой автомобиль или мотоцикл не облагался налогом или был освобожден от налога в соответствии с настоящим Законом, но регистрируется по новым условиям, по которым освобождение от налога больше не применяется, налог уплачивается до регистрации такого легкового автомобиля или мотоцикла по новым условиям.

    Статья 6. Уплата налога

    (1) Налог уплачивается за:

    1) впервые регистрируемый в Латвии легковой автомобиль или мотоцикл;

    2) легковой автомобиль или мотоцикл, регистрируемый в соответствии со вторым предложением шестой части статьи № 5 настоящего Закона, частью восьмой или девятой;

    3) легковой автомобиль или мотоцикл, регистрируемый в соответствии со статьей № 7 настоящего Закона.

    (2) Лицо уплачивает начисленный в соответствии с настоящим Законом налог в государственный бюджет до регистрации соответствующего легкового автомобиля или мотоцикла в Дирекции безопасности дорожного движения.

    (3) При регистрации легкового автомобиля или мотоцикла в Дирекции безопасности дорожного движения в случаях, предусмотренных частью первой настоящей статьи, лицо предъявляет документ, подтверждающий уплату налога.

    (4) Легковой автомобиль или мотоцикл в Латвии не регистрируется в случаях, предусмотренных частью первой настоящей статьи, если не уплачен налог в соответствии с настоящим Законом.

    (5) Юридические и физические лица налог за легковой автомобиль или мотоцикл, временно ввезенный из иностранного государства, не являющегося членом Европейского Союза, уплачивают в соответствии с порядком, установленным для уплаты таможенного налога.

    Статья 7. Возврат налога

    (1) Налог возвращается в течение 30 дней после получения соответствующего требования плательщика налога, если легковой автомобиль или мотоцикл в течение шести месяцев после регистрации снимается с учета для вывоза из Латвии.

    (2) Если налог возвращен (или предусмотрен к возврату) в соответствии с частью первой настоящей статьи, но легковой автомобиль или мотоцикл не вывозится из Латвии или вывозится, но затем вновь ввозится в Латвию и повторно регистрируется в Латвии, налог подлежит уплате в соответствии со статьей № 6 настоящего Закона.

    Статья 8. Налоговая администрация

    Порядок взимания, уплаты и администрирования налога, а также порядок назначения администрации налога определяется Кабинетом министров.

    Правила перехода

    (в редакции закона от 22.04.2004, вступившей в силу 01.05.2004.)

    В отношении транспортных средств, ввезенных для выпуска в свободное обращение в Латвийской Республике из иностранных государств до 30 апреля 2004 года, налог не уплачивается, если за них уплачен акцизный налог в соответствии с Законом «Об акцизном налоге» (принят 1999 октября 25 ноября, и действует до 30 апреля 2004 года).

    Система Платон — стоимость

    Размер платы за пользование федеральными дорогами рассчитывается от километража. Можно заранее составить маршрутную карту в личном кабинете или пополнить персональный лицевой счет в системе, с которого будут автоматически списываться средства за пройденное расстояние.

    Достоверность начисления километров по маршруту гарантирована использованием специальных бортовых устройств. Они устанавливаются бесплатно после регистрации в системе.

    Как получить бортовое устройство

    С владельцем ТС, который зарегистрировался в системе Платон, заключается договор безвозмездного пользования бортовым устройством. Для этого необходимо обратиться в один из информационных центров. Физические лица должны предоставить копию паспорта или другого документа для удостоверения личности и предъявить подлинник документа. Список необходимых документов приведен ниже:

    Стоимость установки бортового устройства

    Устройства предоставляются безвозмездно. Их установка может быть выполнена без посторонней помощи. Вместе с бортовым устройством Вы получаете подробную инструкцию по его установке и эксплуатации. Список доступных моделей и инструкции по их использованию представлены на специальной странице официального сайта системы.

    Система Платон — стоимость за 1 км в 2017-2018 году

    В соответствии с Постановлением Правительства РФ № 504 в ред. Постановления Правительства РФ от 24 марта 2017 года №330 с 15 апреля 2017 года был установлен льготный размер платы 1,90 руб. за один километр. Все полученные средства ежедневного переводятся в Федеральный бюджет. Действие тарифа остается в силе на период 2017-2018 до нового Постановления Правительства РФ.

    Система Платон и транспортный налог

    В первые месяцы после запуска системы владельцы большегрузов выступали с требованиями снизить размер обязательных платежей. Это связано с тем, что грузовой транспорт свыше 12 тонн облагается сразу двумя сборами:

  • Транспортным налогом согласно главе 28 НК РФ (региональный платеж).
  • Платой за проезд в системе Платон (федеральный платеж).
  • Для снижения финансовой нагрузки на владельцев большегрузов был принят закон от 03.07.2016 № 249-ФЗ. Владельцы грузовых автомобилей с максимальной массой свыше 12 тонн могут воспользоваться специальными льготами и снизить размер обязательных выплат.

    Уменьшение транспортного налога на сумму платежей в Платоне

    Согласно № 249-ФЗ можно выполнить взаимозачет своих платежей в системе взимания платы в пользу транспортного налога. Это означает, что размер регионального налога за год будет уменьшен на сумму оплаты в Платоне за соответствующий период времени. Кроме того, если сумма платежей по Платону превысила размер транспортного налога, то выплачивать налог не нужно.

    Для получения льготы необходимо подготовить заявление на возврат налога за Платон. Владельцу ТС следует обратиться в территориальное отделение налоговой службы. К заявлению необходимо предоставить такие документы:

    • Паспорт гражданина РФ или другой документ для подтверждения личности
    • Свидетельство о владении транспортным средством.
    • Документы, подтверждающие факт уплаты (рекомендуется использовать отчеты, сформированные в Платоне).
    • Все штрафы за превышение скорости в 2018 году

      Размер штрафа за превышение скорости составляет от 500 до 5000 рублей. За значительное превышение возможно лишение водительских прав на срок от 4 месяцев до 1 года.
      За превышение скорости не более 20 км/ч — штраф отсутствует.
      C 1 января 2018 года изменений в штрафах за превышение скорости нет.

      Превышение максимальной разрешенной скорости движения является самым распространенным нарушением Правил дорожного движения. Среди водителей существует миф, что разрешено превышать установленную скорость на 20 км/ч. Такое мнение ошибочно. За превышение скорости на 20 км/ч отсутствует штраф, но правилами превышать установленный лимит скорости запрещено.

      После прочтения этой статьи у Вас не должно остаться вопросов об ответственности водителей за превышение максимальной скорости движения. Подробное описание, текст закона, таблицы, информация о скидке 50%, особенности автоматической фиксации нарушений и наглядная инфографика.

      Денежные штрафы за нарушение скоростного режима

      Размер штрафа за превышение скорости зависит от разницы между максимально разрешенной скоростью и зафиксированной скоростью движения. Насколько такая методика расчета корректна можно порассуждать отдельно. Например, за превышение скорости на 40 км/ч в жилой зоне и автомагистрали предусмотрен одинаковый штраф — 500 рублей. Только в жилой зоне превышение составляет почти в 3 раза больше разрешенного ограничения и предоставляет значительно большую опасность, чем едва заметное превышение на автомагистрали. Немного отвлеклись, перейдем непосредственно к размерам штрафов ГИБДД. Сначала рассмотрим обычные денежные штрафы, актуальные для большинства водителей, которые выписывает сотрудник ГИБДД непосредственно на месте нарушения.

      Еще раз обратите внимание, превышение максимальной скорости на 20км/ч является нарушением Правил дорожного движения, за которое отсутствует ответственность.

      Лишение прав за превышение скорости

      Решение о лишении прав может принять только суд. Таким образом, если перед водителем стоит угроза остаться без водительского удостоверения у него есть возможность решить этот вопрос с сотрудниками ГИБДД, либо непосредственно на месте, либо позже в отделении. Сотрудники ГИБДД уполномочены либо выписать постановление о наложении штрафа, либо передать дело в суд.

      Практика сложилась, что при бесконфликтном общении водителям выписывают соответствующий денежный штраф и до судебного разбирательства не доходит.

      Размер штрафа при автоматической фиксации скорости движения

      Особенности административной ответственности при фиксации нарушений Правил дорожного движения в автоматическом режиме:

    • Возможно наложение только денежного штрафа;
    • Сумма штрафа минимальная из возможных.
    • Эти положения регулируются частью 3.1 статьи 4.1 Кодекса об административных правонарушениях РФ

      В случаях, предусмотренных частью 3 статьи 28.6 настоящего Кодекса, административное наказание назначается в виде административного штрафа. При этом размер назначаемого административного штрафа должен быть наименьшим в пределах санкции применяемой статьи или части статьи Особенной части настоящего Кодекса, а в случаях, когда в санкции применяемой статьи или части статьи Особенной части настоящего Кодекса предусмотрено административное наказание в виде лишения права управления транспортными средствами или административного ареста и не предусмотрено административное наказание в виде административного штрафа, административное наказание назначается в виде административного штрафа в размере пяти тысяч рублей.

      Таблица штрафов при автоматической фиксации нарушений выглядит более лояльно по отношению к водителям.

      При автоматической фиксации нарушения штраф будет выписан на собственника транспортного средства.

      Закон, который регулирует штрафы за скорость

      Как и для других штрафов ГИБДД ответственность установлена в 12 главе Кодекса об административных правонарушениях. Нарушениям скоростного режима посвящена статья 12.9

      Статья 12.9. Превышение установленной скорости движения

      1. Утратил силу.
      2. Превышение установленной скорости движения транспортного средства на величину более 20, но не более 40 километров в час
        — влечет наложение административного штрафа в размере пятисот рублей.
      3. Превышение установленной скорости движения транспортного средства на величину более 40, но не более 60 километров в час
        — влечет наложение административного штрафа в размере от одной тысячи до одной тысячи пятисот рублей.
      4. Превышение установленной скорости движения транспортного средства на величину более 60, но не более 80 километров в час
        — влечет наложение административного штрафа в размере от двух тысяч до двух тысяч пятисот рублей или лишение права управления транспортными средствами на срок от четырех до шести месяцев.
      5. Превышение установленной скорости движения транспортного средства на величину более 80 километров в час
        -влечет наложение административного штрафа в размере пяти тысяч рублей или лишение права управления транспортными средствами на срок шесть месяцев.
      6. Повторное совершение административного правонарушения, предусмотренного частью 3 настоящей статьи,
        -влечет наложение административного штрафа в размере от двух тысяч до двух тысяч пятисот рублей.
      7. Повторное совершение административного правонарушения, предусмотренного частями 4 и 5 настоящей статьи,
        -влечет лишение права управления транспортными средствами на срок один год, а в случае фиксации административного правонарушения работающими в автоматическом режиме специальными техническими средствами, имеющими функции фото- и киносъемки, видеозаписи, — наложение административного штрафа в размере пяти тысяч рублей.
      8. Инфографика

        Скачайте и распечатайте удобные памятки для быстрого определения размера штрафа за превышение скорости на случай, если Вас вдруг остановят сотрудники ГИБДД.

        В течение какого времени нарушение ПДД считается повторным?

        Срок действия первого нарушения составляет 1 год со дня вступления постановления в силу. Такой срок установлен статьей 4.6 КоАП РФ.

        Лицо, которому назначено административное наказание за совершение административного правонарушения, считается подвергнутым данному наказанию со дня вступления в законную силу постановления о назначении административного наказания до истечения одного года со дня окончания исполнения данного постановления.

        Постановление об административном правонарушении вступает в законную силу:

      9. через 10 суток со дня вручения или получения копии (статья 30.3 КоАП РФ);
      10. через 10 дней, в случае подачи жалобы должностному лицу (часть 1 статьи 30.5 КоАП РФ);
      11. через 2 месяца, в случае рассмотрения жалобы в суде (часть 1.1 статьи 30.5 КоАП РФ);
      12. в течение суток, в случае административного ареста (часть 3 статьи 30.5 КоАП РФ).
      13. Первый расчетный день начинается со следующего дня.

        Скидка 50% на штрафы за превышение скорости

        С 2015 года действует закон, позволяющий оплачивать штрафы ГИБДД со скидкой 50%, если оплата будет произведена в течение 20 дней со дня вынесения постановления. Закон предусматривает исключения для некоторых грубых нарушений Правил дорожного движения, в том числе в такие исключения попадают некоторые штрафы за превышение скорости.

        Информация о СТО 1-й Километр

        Наша компания — это многофункциональная станция технического обслуживания автомобилей «1-й Километр», которая совсем недавно открылась на первом этаже бизнес-центра «Каменногорский». Станция оснащена самым необходимым новейшим оборудованием, чтобы обеспечить широкий спектр услуг:

      14. ВСЕ ВИДЫ РЕМОНТА (замена тормозных дисков и колодок, ГРМ, сцепления, масел и фильтров, 3D развал-схождение, проточка тормозных дисков, регулировка фар, чистка бензиновых форсунок, заправка кондиционера и др.);
      15. ДИАГНОСТИКА (компьютерная, проверка уровней технических жидкостей, диагностика и ремонт подвески, двигателя, коробки передач, систем отопления и охлаждения);
      16. ШИНОМОНТАЖ (весь комплекс шиномонтажных работ, балансировка, ремонт повреждений шин и камер в конкретных местах).
      17. РЕМОНТ АКПП Наше СТО производит качественный и доступный по стоимости ремонт АКПП. Информация о дорогой стоимости ремонта АКПП сегодня – пережитки прошлого. Квалификация и опыт работы наших автомехаников и наличие специализированного оборудования позволяют производить ремонты узлов очень высокого уровня сложности. Их специализация позволяет предоставлять консультационные услуги, предлагать варианты для приобретения запасных частей, требуемых для восстановления полной функциональности трансмиссии.
      18. Обращаясь к нам за помощью, каждый автовладелец сможет получить диагностическое обслуживание, консультационные услуги, качественный ремонт по более привлекательной цене.
        Автосервис «1-й Километр» сотрудничает с проверенными и надежными поставщиками и предоставляет каждому клиенту возможность подбора и заказа необходимых запасных частей для его автомобиля.
        Для комфорта посетителей на территории СТО есть удобная комната ожидания с телевизором и возможностью выпить чашечку кофе, а время работы позволит попасть на сервис в любое удобное для Вас время — станция работает с 8 до 20 часов без выходных!

        Про оздоровлення та відпочинок дітей

        Про оздоровлення та відпочинок дітей

        (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, № 45, ст.313)

        Цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, правові, фінансові та організаційні засади утворення і діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, права, обов’язки та відповідальність усіх учасників процесу.

        Розділ I
        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

        Стаття 1. Визначення термінів

        1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

        відпочинкова зміна — період перебування дитини в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку не менше 14 днів;

        оздоровча зміна — період перебування дитини в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку не менше 21 дня, протягом якого дитина отримує послуги з оздоровлення та відпочинку;

        профільна зміна (туристична, спортивна, додаткової освіти: юних біологів, математиків, екологів тощо) — період перебування дитини в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку, протягом якого дитина крім послуг з оздоровлення та відпочинку отримує комплекс послуг, спрямованих на розвиток певних здібностей та інтересів;

        тематична зміна — оздоровча або відпочинкова зміна, протягом якої дитина крім послуг з оздоровлення та відпочинку отримує комплекс додаткових послуг, спрямованих на розвиток її здібностей та інтересів за напрямами позашкільної освіти, фізичної культури та спорту, соціальної реабілітації, соціального захисту тощо за спеціальною програмою;

        відпочинок — комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, що забезпечують організацію дозвілля дітей, відновлення фізичних і психічних функцій дитячого організму, сприяють розвитку духовності та соціальної активності дітей, що здійснюються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку протягом відпочинкової зміни;

        оздоровлення — комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, спрямованих на поліпшення та зміцнення фізичного і психічного стану здоров’я дітей, що здійснюються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку протягом оздоровчої зміни;

        дитячий заклад оздоровлення та відпочинку — постійно або тимчасово діючий, спеціально організований або пристосований заклад, призначений для оздоровлення, відпочинку, розвитку дітей, що має визначене місце розташування, матеріально-технічну базу, кадрове забезпечення та технології для надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до державних соціальних стандартів надання послуг з оздоровлення та відпочинку;

        державні соціальні стандарти оздоровлення та відпочинку дітей — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій щодо забезпечення необхідними послугами з оздоровлення та відпочинку дітей;

        мережа дитячих закладів оздоровлення та відпочинку — сукупність дитячих закладів оздоровлення та відпочинку (працюючих та непрацюючих) незалежно від форми власності, типу та підпорядкування;

        Державний реєстр майнових об’єктів оздоровлення та відпочинку дітей — електронна база даних про об’єкти права власності (працюючі та непрацюючі), призначені для оздоровлення та відпочинку дітей, незалежно від форми власності та підпорядкування;

        суб’єкт господарювання, що здійснює управління дитячим закладом оздоровлення та відпочинку, — юридична особа, державне, комунальне та інше підприємство, громадянин України, іноземець або особа без громадянства, що організовує та забезпечує діяльність дитячого закладу оздоровлення та відпочинку;

        майнові об’єкти оздоровлення та відпочинку дітей — комплекс будівель, споруд, у тому числі інженерних, інших приміщень, земельних ділянок, на яких вони розміщені, що в сукупності забезпечує діяльність дитячого закладу оздоровлення та відпочинку на належному рівні;

        діти, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, — діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування; діти осіб, визнаних учасниками бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; діти, один із батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі проведення антитерористичних операцій, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, бойових дій чи збройних конфліктів або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних у районі проведення антитерористичних операцій, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, бойових дій чи збройних конфліктів, а також внаслідок захворювання, одержаного у період участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; діти, один із батьків яких загинув під час масових акцій громадянського протесту або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час масових акцій громадянського протесту; діти, зареєстровані як внутрішньо переміщені особи; діти, які проживають у населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, рідні діти батьків-вихователів або прийомних батьків, які проживають в одному дитячому будинку сімейного типу або в одній прийомній сім’ї; діти, взяті на облік службами у справах дітей як такі, що перебувають у складних життєвих обставинах; діти з інвалідністю; діти, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; діти, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; діти з багатодітних сімей; діти з малозабезпечених сімей; діти, батьки яких загинули від нещасного випадку на виробництві або під час виконання службових обов’язків; діти, які перебувають на диспансерному обліку; талановиті та обдаровані діти — переможці міжнародних, всеукраїнських, обласних, міських, районних олімпіад, конкурсів, фестивалів, змагань, спартакіад, відмінники навчання, лідери дитячих громадських організацій; діти — учасники дитячих творчих колективів та спортивних команд; діти працівників агропромислового комплексу та соціальної сфери села;

        діти, які потребують особливих умов для оздоровлення, — діти з особливими фізичними та психічними потребами, які не можуть перебувати в закладах оздоровлення та відпочинку самостійно, потребують індивідуального догляду та створення спеціальних умов;

        послуги з оздоровлення — комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, що надаються дитячим закладом оздоровлення та відпочинку і спрямовані на відновлення та поліпшення фізичного і психічного стану здоров’я дитини;

        відпочинкові послуги — заходи, спрямовані на організацію дозвілля дітей з дотриманням періоду активного та пасивного відпочинку, організацію раціонального харчування та забезпечення відповідними до вимог умовами проживання.

        Стаття 2. Законодавство у сфері оздоровлення та відпочинку дітей

        1. Законодавство у сфері оздоровлення та відпочинку дітей складається з Конституції України, Сімейного кодексу України, законів України «Про охорону дитинства», «Про позашкільну освіту», цього та інших законів, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів.

        Стаття 3. Основні принципи та напрями державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей

        1. Державна політика у сфері оздоровлення та відпочинку дітей ґрунтується на таких принципах:

        рівності прав кожної дитини на оздоровлення та відпочинок;

        визнання пріоритетним у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснення заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я дітей шляхом організації оздоровлення та відпочинку;

        створення оптимальних умов для безпечного та ефективного перебування дітей у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку;

        створення умов для зміцнення фізичного та психічного здоров’я дітей шляхом належної організації оздоровлення та відпочинку;

        надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітям, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки;

        адресності соціальної допомоги, що надається з державного і місцевих бюджетів для оздоровлення та відпочинку дітей.

        2. Основними напрямами державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей є:

        підтримка заходів, що здійснюються підприємствами, установами і організаціями, фондами, громадянами та їх об’єднаннями в цій сфері;

        створення доступного та ефективного ринку послуг з оздоровлення та відпочинку дітей;

        збереження і розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

        забезпечення підготовки кадрів для здійснення заходів з оздоровлення та відпочинку дітей;

        стимулювання проведення науково-дослідних робіт, розроблення та впровадження інноваційних програм;

        створення механізмів економічного стимулювання, кредитування, цільової фінансової підтримки закладів, що здійснюють оздоровлення та відпочинок дітей;

        оптимізація системи управління;

        створення Державного реєстру майнових об’єктів оздоровлення та відпочинку дітей з метою запобігання ліквідації, передачі під заставу, перепрофілюванню, використанню не за призначенням таких об’єктів, а також з метою забезпечення доступності та відкритості інформації про дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, і послуги, які вони надають;

        розробка та затвердження державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку.

        Стаття 4. Система оздоровлення та відпочинку дітей

        До системи оздоровлення та відпочинку дітей належать:

        Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування;

        дитячі заклади оздоровлення та відпочинку всіх типів та форм власності, благодійні організації та громадські об’єднання, а також підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які забезпечують оздоровлення та відпочинок дітей;

        інші суб’єкти, що забезпечують оздоровлення та відпочинок дітей.

        Стаття 5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей

        1. Центральним органом виконавчої влади у сфері оздоровлення та відпочинку дітей є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей.

        2. До сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку загальнодержавного значення.

        3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, у межах своїх повноважень:

        здійснює нормативно-правове регулювання у сфері оздоровлення та відпочинку дітей;

        забезпечує надання організаційної, науково-методичної, інформаційної допомоги центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, громадським об’єднанням, підприємствам, установам та організаціям, дитячим закладам оздоровлення та відпочинку, громадянам;

        організовує оздоровлення та відпочинок дітей;

        забезпечує координацію заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на організацію оздоровлення та відпочинку дітей;

        здійснює міжвідомчу координацію з питань оздоровлення та відпочинку дітей;

        розробляє пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань оздоровлення та відпочинку дітей;

        здійснює контроль за наданням послуг з оздоровлення та відпочинку дітей;

        щороку затверджує склад всеукраїнської мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, забезпечує доступність та відкритість інформації про такі заклади та послуги, які вони надають;

        забезпечує надання організаційної, науково-методичної, інформаційної допомоги центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, об’єднанням громадян, підприємствам, установам та організаціям, дитячим закладам оздоровлення та відпочинку і громадянам;

        забезпечує надання інформації про мережу дитячих закладів оздоровлення та відпочинку та послуги, які вони надають;

        організовує проведення державної атестації дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, надає відповідну методичну допомогу;

        вносить пропозиції щодо формування, встановлення та затвердження державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства;

        створює та веде Державний реєстр майнових об’єктів оздоровлення та відпочинку дітей, забезпечує його відкритість та доступність, здійснює внесення відомостей про майнові об’єкти оздоровлення та відпочинку дітей до реєстру протягом 15 днів з дня їх подання керівником дитячого закладу оздоровлення та відпочинку;

        здійснює інші повноваження відповідно до закону.

        Стаття 6. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку

        1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, у межах своїх повноважень забезпечують:

        реалізацію державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей;

        збереження та розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, поліпшення їх матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення;

        підготовку пропозиції щодо обсягів фінансування оздоровлення та відпочинку дітей у закладах оздоровлення та відпочинку і виділення коштів на утримання зазначених закладів відповідно до законодавства;

        здійснення контролю за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

        Стаття 7. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування

        1. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують:

        реалізацію державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, розроблення і виконання відповідних регіональних програм;

        збереження і розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, поліпшення їх матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення;

        виділення коштів з місцевих бюджетів на організацію оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, а також на підтримку дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

        здійснення часткової оплати вартості путівок до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, в першу чергу для оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, якщо це передбачено місцевою програмою оздоровлення та відпочинку дітей;

        здійснення контролю за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності та підпорядкування;

        безперебійне електро-, водо-, газо- та теплопостачання, виконання інших робіт щодо життєво важливих складових функціонування дитячих закладів оздоровлення та відпочинку під час перебування в них дітей;

        підтримку дитячих закладів оздоровлення та відпочинку шляхом встановлення пільг із землекористування, оплати комунально-побутових послуг, придбання продуктів харчування, сплати місцевих податків і зборів;

        безоплатне проведення медичного огляду працівників дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

        оздоровлення та відпочинок дітей, у першу чергу дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, протягом року;

        надання організаційної, науково-методичної, інформаційної допомоги громадським об’єднанням, фондам, підприємствам, установам та організаціям, дитячим закладам оздоровлення та відпочинку, громадянам;

        надання допомоги в організації перевезення груп дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

        здійснення інших повноважень відповідно до закону.

        2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щороку затверджують склад регіональної мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, забезпечують доступність та відкритість інформації про такі заклади та послуги, які вони надають.

        Стаття 8. Професійні спілки, об’єднання громадян, фонди, підприємства, установи та організації

        1. Професійні спілки, об’єднання громадян, фонди, підприємства, установи та організації, що забезпечують проведення оздоровлення та відпочинку дітей, здійснюють заходи з оздоровлення та відпочинку дітей самостійно або за участю органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до вимог державних соціальних стандартів надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей.

        2. Відносини професійних спілок, об’єднань громадян з органами виконавчої влади та власниками дитячих закладів оздоровлення та відпочинку регулюються законодавством.

        Розділ II
        ОСНОВНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ У СФЕРІ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ ДІТЕЙ

        Стаття 9. Державні соціальні стандарти оздоровлення та відпочинку дітей

        1. Державні соціальні стандарти оздоровлення та відпочинку дітей є складовою державних соціальних стандартів.

        2. Складовими державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей є:

        нормативи матеріально-технічного забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку інвентарем та обладнанням для надання медичних послуг, організації виховного процесу та дозвілля дітей, у тому числі національно-патріотичного виховання;

        нормативи розміщення дітей для оздоровлення та відпочинку на території, у будинках і приміщеннях дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

        норми забезпечення дітей повноцінним харчуванням у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку відповідно до фізіологічних потреб і енерговитрат.

        3. Державні соціальні стандарти оздоровлення та відпочинку формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства.

        4. Юридичні та фізичні особи, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, забезпечують їх функціонування та надання відповідних послуг згідно з державними соціальними стандартами оздоровлення та відпочинку дітей.

        Стаття 11. Страхування дітей на час їх перебування у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку

        1. Страхування дітей під час перебування в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку здійснюється відповідно до законодавства.

        Стаття 12. Науково-методичне та інформаційне забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку

        1. Науково-методичне та інформаційне забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей.

        2. Науково-методичне забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється шляхом:

        впровадження інноваційних підходів до організації оздоровлення та відпочинку дітей;

        розробки і видання методичних матеріалів з питань оздоровлення та відпочинку дітей;

        організації співпраці із закладами, установами, організаціями для підвищення ефективності наукового та навчально-методичного забезпечення;

        організації наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, виставок учасників оздоровчо-виховного процесу;

        моніторингу ефективності діяльності дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

        розробки, затвердження та впровадження типових державних програм оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до вимог державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.

        3. Інформаційне забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється шляхом:

        поширення інформації про діяльність дитячих закладів оздоровлення та відпочинку і послуги, які вони надають;

        створення статистичної, довідкової, маркетингової бази даних щодо оздоровлення та відпочинку дітей;

        забезпечення відкритого доступу до Державного реєстру майнових об’єктів оздоровлення та відпочинку дітей через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей;

        проведення рекламно-інформаційних заходів та кампаній;

        висвітлення в засобах масової інформації питань щодо оздоровлення та відпочинку дітей.

        Розділ III
        ДИТЯЧІ ЗАКЛАДИ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ

        Стаття 13. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку

        1. Оздоровлення та відпочинок дітей може здійснюватися у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку протягом року, сезонно, під час канікул, цілодобово, протягом дня.

        Діти віком від 7 до 18 років перебувають у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку самостійно або за згодою керівника дитячого закладу оздоровлення та відпочинку разом з батьками чи іншими законними представниками.

        Діти віком від 4 до 7 років перебувають у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку разом із батьками або іншими законними представниками.

        Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку за своїми організаційно-правовими формами може бути державної (заснований на державній формі власності), комунальної (заснований на комунальній формі власності) або приватної (заснований на приватній формі власності) форми власності.

        Оздоровлення та відпочинок дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, може здійснюватися у відповідно визначених дитячих закладах оздоровлення та відпочинку в ході тематичних змін спільно з батьками-вихователями та прийомними батьками і їхніми власними дітьми.

        Діти, які потребують особливих умов для оздоровлення, оздоровлюються у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку в супроводі батьків або інших законних представників, соціальних працівників тощо.

        Оздоровлення та відпочинок дітей, які потребують особливих умов для оздоровлення, здійснюються у спеціально пристосованих дитячих закладах оздоровлення та відпочинку або в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку із спеціально обладнаними місцями.

        Перебування разом з дітьми у закладах оздоровлення та відпочинку осіб, зазначених в абзацах третьому, п’ятому і шостому цієї частини, здійснюється за рахунок коштів таких осіб, благодійної допомоги тощо.

        2. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку створюють умови для проживання, харчування, медичного обслуговування, виховання дітей, розвитку їх інтересів та здібностей, здобуття елементарних трудових навичок тощо відповідно до державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.

        3. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку у своїй діяльності керуються цим Законом та статутом (положенням), розробленим відповідно до Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

        4. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку для проведення оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки і оздоровлюються за кошти державного, місцевих бюджетів, визначаються відповідно до закону.

        Стаття 14. Типи дитячих закладів оздоровлення та відпочинку

        1. До дитячих закладів оздоровлення належать:

        дитячий заклад санаторного типу — заклад, у якому діти перебувають цілодобово і де поряд з оздоровчими надається комплекс медичних послуг, спрямованих на поліпшення стану їхнього здоров’я, запобігання захворюванням. З урахуванням природно-кліматичних умов, наявної лікувально-оздоровчої бази, кадрового забезпечення такі заклади можуть бути спеціалізованими;

        дитячий центр — заклад, що функціонує протягом року, в якому діти перебувають цілодобово. Центр має відповідне кадрове забезпечення, спеціально відведену територію, матеріально-технічну базу, які відповідають санітарно-гігієнічним нормам, для організації оздоровлення, відпочинку та навчання дітей;

        позаміський заклад оздоровлення та відпочинку — заклад, що функціонує протягом року, сезонно або під час канікул, у якому діти перебувають цілодобово. Заклад повинен мати спеціально відведену територію, що знаходиться в курортній або заміській зоні, матеріально-технічну базу, що відповідає санітарно-гігієнічним нормам, кадрове забезпечення для організації оздоровлення. Відповідний заклад також може належати до закладу відпочинку.

        2. До дитячих закладів відпочинку належать:

        табір з денним перебуванням — табір, тимчасово утворений у навчальному закладі, закладі культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, в якому забезпечується належний догляд за дітьми, виховний процес, їх повноцінне дозвілля, розвиток творчих здібностей та інтересів і де діти перебувають протягом дня, але не менше 6 годин;

        дитячий заклад праці та відпочинку — заклад з денним або цілодобовим перебуванням, у якому поряд з відпочинком організовується трудова діяльність з метою формування у дітей трудових інтересів і навичок;

        наметове містечко — тимчасово діючий заклад з денним або цілодобовим перебуванням, облаштований на спеціально відведеній території, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам та нормам, у якому здійснюється комплекс заходів, спрямованих на формування у дітей навичок безпечної життєдіяльності, самообслуговування, колективізму.

        3. Оздоровчі, відпочинкові та профільні зміни можуть комплектуватися одночасно дітьми всіх вікових груп. Перерва між змінами не має бути менше двох днів.

        4. Для оздоровлення та відпочинку дітей можуть використовуватися санаторно-курортні заклади, пансіонати, бази відпочинку, санаторії-профілакторії, оздоровчі комплекси підприємств, установ та організацій, професійних спілок за умови надання зазначеними закладами послуг з оздоровлення та відпочинку відповідно до державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.

        Стаття 15. Утворення, реорганізація та ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку

        1. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності, що діють як юридичні особи або не мають статусу юридичної особи і перебувають у складі підприємств, установ та організацій як їхні філіали чи структурні підрозділи, обов’язково включаються до складу мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку.

        Майнові об’єкти оздоровлення та відпочинку дітей обов’язково вносяться до Державного реєстру майнових об’єктів оздоровлення та відпочинку дітей.

        Відомості про майнові об’єкти оздоровлення та відпочинку дітей, якими користується дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, керівник такого закладу подає до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, для внесення до Державного реєстру майнових об’єктів оздоровлення та відпочинку дітей протягом одного місяця з дня отримання документів на право власності на зазначені майнові об’єкти відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

        2. Утворення, реорганізація та ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюються за рішенням власника (засновника) або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства.

        При утворенні дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності власник (засновник) або уповноважений ним орган визначає обсяг прав та обов’язків суб’єкта господарювання, що здійснює управління дитячим закладом оздоровлення та відпочинку, щодо майна такого закладу (повне господарське відання, оперативне управління, оренда).

        При реорганізації суб’єкта господарювання, що здійснює управління дитячим закладом оздоровлення та відпочинку, власник (засновник) або уповноважений ним орган вирішує питання щодо подальшого використання та збереження майна.

        При ліквідації суб’єкта господарювання, що здійснює управління дитячим закладом оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності, власник (засновник) або уповноважений ним орган визначає особу, відповідальну за збереження майна дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, та порядок його подальшого використання.

        3. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку утворюються центральними, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, професійними спілками, фондами, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та їх об’єднаннями з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, кадрового забезпечення відповідно до законодавства.

        4. Засновник (власник) дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності не має права ліквідувати його, зменшувати територію, кількість ліжко-місць, а також передавати в оренду приміщення (будівлі) для провадження діяльності, не пов’язаної з оздоровленням та відпочинком дітей, під час перебування дітей у відповідному закладі без погодження з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей.

        5. Реорганізація або ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності допускається виключно за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей.

        6. Майно дитячого закладу оздоровлення та відпочинку не може бути об’єктом звернення стягнення за борговими зобов’язаннями та не може передаватися у заставу.

        7. У разі банкрутства власника місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування вирішують питання про передачу дитячого закладу оздоровлення та відпочинку до комунальної власності в порядку, передбаченому законодавством України.

        8. Особливості використання дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, приватизованих в установленому порядку, визначаються законодавством про приватизацію та договорами купівлі-продажу відповідних об’єктів.

        Стаття 16. Органи управління дитячого закладу оздоровлення та відпочинку

        1. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку очолює директор.

        2. Органом громадського самоврядування дитячого закладу оздоровлення та відпочинку є загальні збори (конференція) колективу закладу.

        3. У дитячому закладі оздоровлення та відпочинку можуть функціонувати методичні об’єднання, що об’єднують учасників оздоровчо-виховного процесу та спеціалістів певного професійного напряму.

        Стаття 17. Правила поведінки в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку

        Порушення вимог внутрішнього розпорядку дитячого закладу оздоровлення та відпочинку тягне за собою негайне відрахування дитини із закладу та відправлення до місця постійного проживання за рахунок батьків або інших законних представників.

        Стаття 18. Права дитячого закладу оздоровлення та відпочинку

        1. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку має право відмовити у прийомі дитини до закладу в разі:

        невідповідності віку дитини встановленим вимогам;

        відсутності у дитини, яка прибула на оздоровлення та відпочинок до дитячого закладу, медичної довідки встановленого зразка, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

        Стаття 19. Обов’язки дитячого закладу оздоровлення та відпочинку

        1. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку зобов’язаний:

        створити дитині безпечні умови перебування, забезпечити охорону її життя і здоров’я, особистого майна, надання невідкладної медичної допомоги, страхування від нещасного випадку, реалізацію освітніх програм та змістовного дозвілля тощо;

        у разі виникнення обставин непереборної сили забезпечити негайну евакуацію і відправлення дитини до місця постійного проживання;

        у разі захворювання дитини організувати її лікування та за потреби доставлення до місця постійного проживання;

        забезпечити оздоровлення та відпочинок дітей відповідно до державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.

        Стаття 20. Матеріально-технічна база дитячого закладу оздоровлення та відпочинку

        1. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, що має статус юридичної особи, володіє, користується і розпоряджається майном, земельною ділянкою відповідно до законодавства.

        Для надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей дитячим закладам оздоровлення та відпочинку можуть надаватися в оренду спортивні, культурні, оздоровчі об’єкти тощо.

        2. Вимоги до матеріально-технічної бази дитячого закладу оздоровлення та відпочинку визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами, правилами їх облаштування та утримання з урахуванням вимог технічної і протипожежної безпеки та державними соціальними стандартами оздоровлення та відпочинку дітей.

        Матеріально-технічну базу дитячого закладу оздоровлення та відпочинку складає рухоме і нерухоме майно, що належить йому на праві власності або господарського відання, оперативного управління, орендоване або передане йому засновником (власником).

        3. Основні фонди, земельні ділянки та інше майно дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної або комунальної форми власності не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених законодавством.

        Стаття 20 — 1 . Відповідальність посадових осіб дитячого закладу оздоровлення та відпочинку

        1. Керівник дитячого закладу оздоровлення та відпочинку несе відповідальність за якість послуг, які надає такий заклад, та за збереження життя і здоров’я дітей, які перебувають у такому закладі, відповідно до закону.

        2. Керівник дитячого закладу оздоровлення та відпочинку несе відповідальність відповідно до закону за неподання у строк, визначений цим Законом, або подання не в повному обсязі відомостей про майнові об’єкти оздоровлення та відпочинку дітей, якими користується такий заклад, до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, для внесення до Державного реєстру майнових об’єктів оздоровлення та відпочинку дітей.

        Стаття 21. Штатний розпис дитячого закладу оздоровлення та відпочинку

        1. Штатний розпис дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності встановлюється на підставі типових штатних нормативів дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, за погодженням з відповідними центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, державної фінансової політики.

        2. Штатний розпис приватного дитячого закладу оздоровлення та відпочинку встановлюється засновником (власником) на основі типових штатних нормативів дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.

        Стаття 22. Фінансово-господарська діяльність дитячого закладу оздоровлення та відпочинку

        1. Фінансово-господарська діяльність дитячого закладу оздоровлення та відпочинку здійснюється відповідно до Бюджетного та Господарського кодексів України, законів України «Про господарські товариства», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про позашкільну освіту», цього Закону та інших нормативно-правових актів.

        2. Кошти, що залишилися на бюджетних рахунках дитячого закладу оздоровлення та відпочинку на кінець фінансового року, не можуть бути вилучені, крім коштів фондів соціального страхування, зазначених у статті 24 цього Закону, та у випадках, передбачених законодавством.

        Розділ IV
        ПОРЯДОК І УМОВИ НАДАННЯ ДІТЯМ ПОСЛУГ З ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ

        Стаття 23. Порядок прийому дитини до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку

        1. Прийом дитини до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку здійснюється за наявності путівки.

        Путівка до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку — документ, який засвідчує право дитини на отримання послуг з оздоровлення та відпочинку, умови перебування в такому закладі і визначає вартість та перелік послуг з оздоровлення та відпочинку для однієї дитини в конкретному закладі.

        Інформація про наявність та надання путівок до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, закуплених за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, розміщується на офіційних веб-сайтах місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

        Стаття 24. Фінансування послуг з оздоровлення та відпочинку дітей

        Оздоровлення та відпочинок дітей, які потребують особливих умов для оздоровлення, та дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, професійних спілок і фондів, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, інших джерел, не заборонених законодавством.

        При вирішенні питання щодо першочерговості оздоровлення та відпочинку дітей враховується соціальний статус дитини і матеріальне становище сім’ї, у якій вона виховується.

        Оздоровлення дітей інших категорій, в тому числі дітей працюючих осіб, здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій (відповідно до колективних договорів і угод), професійних спілок і фондів, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, інших джерел.

        Стаття 25. Соціальна підтримка оздоровлення та відпочинку дітей

        1. Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує державну програму оздоровлення та відпочинку дітей.

        2. Органи місцевого самоврядування розробляють і затверджують відповідні програми з оздоровлення та відпочинку дітей, фінансування яких здійснюється за рахунок місцевих бюджетів.

        Забезпечення матеріально-технічної бази дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, що утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, здійснюється відповідно до законодавства.

        Стаття 26. Платні послуги у сфері оздоровлення та відпочинку дітей

        1. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, що повністю фінансуються з державного або місцевих бюджетів, можуть надавати платні послуги відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

        2. У передбачених законодавством випадках дитячі заклади оздоровлення та відпочинку мають право на надання платних послуг після отримання у встановленому порядку відповідних ліцензій.

        Стаття 27. Оздоровлення та відпочинок груп дітей за кордоном

        1. Координацію діяльності, пов’язаної з виїздом груп дітей за кордон на оздоровлення та відпочинок, контроль за її провадженням здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, структурні підрозділи обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій.

        2. Оздоровлення та відпочинок груп дітей за кордоном організовується юридичними особами, установчими документами яких передбачено провадження такої діяльності, та за умови отримання згоди на виїзд і організацію оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном.

        3. Надання згоди на виїзд і організацію оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном здійснюється за місцем проживання дітей органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, структурними підрозділами обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій.

        Якщо до складу групи входять діти з різних регіонів України або діти з районів проведення антитерористичної операції, районів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, надання згоди на виїзд і організацію оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей.

        4. Порядок отримання згоди на виїзд і організацію оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном визначається Кабінетом Міністрів України.

        5. Оздоровлення та відпочинок організованих груп дітей за кордоном за державні кошти здійснюється відповідно до вимог державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.

        Стаття 28. Вимоги щодо прийняття дітей на оздоровлення та відпочинок

        1. До дитячого закладу оздоровлення та відпочинку діти можуть прибувати з батьками, іншими законними представниками або у складі груп з особами, які їх супроводжують.

        2. Формування груп дітей та призначення особи, яка їх супроводжує до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, здійснюється юридичними особами, якщо їх установчими документами передбачено провадження діяльності з оздоровлення та відпочинку дітей.

        3. Група дітей для направлення до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку формується і склад її затверджується не пізніш як за два дні до від’їзду.

        4. Кожна група до 15 дітей забезпечується особою, яка їх супроводжує. На кожну групу від 30 до 45 дітей додатково призначається один медичний працівник. Особи, які супроводжують дітей під час їх перевезення до або з місця оздоровлення та відпочинку, перебувають у відрядженні та несуть персональну відповідальність за життя і здоров’я дітей до передачі їх працівникам відповідного дитячого закладу оздоровлення та відпочинку чи батькам або іншим законним представникам.

        Витрати на відрядження осіб, які супроводжують дітей, можуть відшкодовуватися за рахунок юридичних осіб, що їх призначили відповідно до частини другої цієї статті, та інших джерел, не заборонених законодавством.

        5. Перед відправленням груп дітей на оздоровлення та відпочинок з особами, які супроводжують дітей під час їх перевезення, проводиться інструктаж з питань безпеки.

        6. Відповідальність дитячого закладу оздоровлення та відпочинку за життя і здоров’я дітей настає з моменту передачі дітей за списком особами, які їх супроводжували, керівникам цих закладів.

        7. Супроводження груп дітей до або з місць оздоровлення та відпочинку здійснюється безоплатно представниками органів Національної поліції.

        Розділ V
        УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ ДІТЕЙ

        Стаття 29. Учасники процесу оздоровлення та відпочинку дітей

        1. До учасників процесу оздоровлення та відпочинку дітей належать: діти; їхні батьки або особи, які їх заміняють; працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку дітей; представники підприємств, установ та організацій — власників (засновників) закладу; представники профспілок та інших об’єднань громадян.

        Стаття 30. Права та обов’язки дітей, які перебувають у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку

        1. Діти під час перебування в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку мають право:

        на захист прав і свобод, визначених Конвенцією ООН про права дитини, на охорону життя, здоров’я і власного майна, повагу до їх гідності, вільне висловлювання власних поглядів і переконань;

        на кваліфіковану медичну допомогу в разі захворювання або травмування;

        самостійно обирати види діяльності, дозвілля, участь в освітніх, оздоровчих програмах закладів;

        здобувати у передбачених законодавством випадках освіту згідно з державними стандартами освіти;

        отримувати зазначені в путівці послуги з оздоровлення та відпочинку, в тому числі платні;

        на раціональне харчування;

        брати участь в управлінні дитячим закладом оздоровлення та відпочинку;

        звертатися до адміністрації закладу для отримання інформації стосовно побуту, харчування, медичної допомоги, змісту освітніх, оздоровчих програм та програм відпочинку;

        у разі виникнення конфліктної ситуації вимагати вжиття дієвих заходів, у тому числі заміни вихователя.

        2. Діти під час перебування у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку зобов’язані виконувати правила внутрішнього розпорядку цих закладів.

        Стаття 31. Права та обов’язки батьків або інших законних представників

        1. Батьки або інші законні представники дітей мають право:

        ознайомитися із статутом дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, правилами перебування дитини у закладі, змістом освітніх, оздоровчих, медичних програм або програм відпочинку, в яких братиме участь дитина;

        захищати права та законні інтереси дитини в разі отримання від неї відповідної інформації;

        звертатися до адміністрації дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, його засновника (власника), органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, утворених ними комісій, та інших робочих органів з питання поліпшення роботи дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.

        2. Батьки або інші законні представники дітей зобов’язані:

        забезпечити дитину на час перебування у дитячому закладі оздоровлення та відпочинку необхідним одягом, взуттям, засобами гігієни;

        провести з дитиною превентивну роботу щодо запобігання шкідливим звичкам;

        забезпечити проходження дитиною медичного обстеження;

        надавати інформацію працівникам дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, особам, які супроводжують дітей, про індивідуальні особливості дитини;

        відвідувати дитину в закладі та у терміни, визначені у путівці, забрати її із закладу;

        відшкодувати заподіяні дитячому закладу оздоровлення та відпочинку збитки внаслідок недисциплінованої поведінки дитини;

        у разі прийняття рішення адміністрацією дитячого закладу оздоровлення та відпочинку про дострокове відправлення дитини до постійного місця проживання за недисциплінованість та у разі неможливості батьків або інших законних представників забрати дитину з дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, відшкодувати витрати, понесені цим закладом, на супроводження дитини до постійного місця проживання.

        Стаття 32. Працівники дитячих закладів оздоровлення та відпочинку

        1. Призначення керівників дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється засновниками (власниками) з числа осіб, які мають, як правило, вищу освіту за профілем (охорона здоров’я, освіта, спорт, культура) і стаж роботи з дітьми не менше п’яти років.

        Прийняття на роботу працівників, які безпосередньо працюють з дітьми, здійснюється з числа осіб, які мають відповідну освіту.

        Добір на роботу інших працівників дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється відповідно до законодавства.

        2. Лікарі та медичні працівники, які направляються на роботу в дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, повинні мати відповідну кваліфікацію, підготовку та стаж практичної роботи не менше трьох років. Контроль за відбором та направленням медичного персоналу до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку покладається на керівника територіальної або відомчої медичної установи та керівника дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, які несуть відповідальність за професійну діяльність таких фахівців.

        3. Для роботи в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку в літній час та під час канікул можуть залучатися студенти педагогічних, медичних та інших навчальних закладів.

        4. Сезонні працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, які безпосередньо працюють з дітьми, на час роботи безоплатно забезпечуються помешканням.

        5. Сезонні працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, які безпосередньо працюють з дітьми, забезпечуються харчуванням. Розмір плати за харчування встановлюється засновником (власником) закладу.

        Вартість харчування працівників повинна відповідати нормам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

        6. Умови і розмір оплати праці працівників дитячих закладів оздоровлення та відпочинку державної та комунальної форми власності визначаються законодавством.

        7. Умови і розмір оплати праці працівників приватних дитячих закладів оздоровлення та відпочинку встановлюються засновником (власником) згідно із законодавством.

        8. Засновники (власники) мають право встановлювати розмір оплати праці працівників дитячого закладу оздоровлення та відпочинку відповідно до галузевих тарифних ставок.

        10. Оплата праці працівників, які направлені та прийняті на роботу до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, у тому числі педагогічних і медичних працівників, здійснюється відповідно до законодавства. За педагогічними і медичними працівниками, які направляються на роботу до сезонного дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, зберігається основне місце роботи та безперервний трудовий стаж.

        Стаття 33. Права, обов’язки та відповідальність працівників дитячого закладу оздоровлення та відпочинку

        1. Працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку в межах покладених на них обов’язків несуть персональну відповідальність відповідно до законодавства за безпеку життя і здоров’я дітей, які оздоровлюються та відпочивають у цьому закладі, за якість та повноту виконання навчальних та виховних програм, які реалізуються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку.

        2. Працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку мають право на:

        внесення пропозицій щодо поліпшення оздоровчо-виховного процесу, процесу відпочинку, подання на розгляд керівництва та педагогічної ради пропозицій щодо морального та матеріального заохочення дітей, застосування стягнень до тих, хто порушує правила внутрішнього розпорядку закладу;

        вибір форм підвищення кваліфікації, необхідної для продовження трудової діяльності у такому закладі;

        участь у роботі методичних об’єднань, нарад, зборів, інших органів самоврядування дитячого оздоровчого закладу, у заходах, пов’язаних з організацією оздоровчо-виховної роботи;

        вибір педагогічно обґрунтованих форм, методів, засобів роботи з дітьми;

        соціальне та матеріальне заохочення;

        об’єднання у професійні спілки, участь у громадських організаціях, діяльність яких не заборонена законодавством.

        3. Працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку зобов’язані:

        педагогічні та медичні працівники — перед початком роботи пройти спеціальну курсову підготовку та бути атестованими відповідно до нормативів атестації педагогічних та медичних працівників дитячого закладу оздоровлення та відпочинку. Нормативи, порядок проходження спеціальної курсової підготовки та атестації педагогічних та медичних працівників дитячого закладу оздоровлення та відпочинку затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, з урахуванням пропозицій центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

        при прийнятті на роботу надати документ про проходження обов’язкового медичного огляду, який дає право працювати з дітьми;

        дотримуватися вимог статуту (положення) дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, виконувати правила внутрішнього розпорядку та посадові обов’язки;

        берегти життя та здоров’я дітей, захищати їх інтереси, пропагувати здоровий спосіб життя;

        виконувати накази та розпорядження директора закладу.

        Стаття 34. Державний контроль за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку

        1. Державний контроль за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку незалежно від підпорядкування, типу та форми власності закладів здійснюють:

        центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей;

        міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку;

        Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

        обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації.

        2. Формою державного контролю є державна атестація дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, яка проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

        У разі виявлення порушень у діяльності дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, що можуть вплинути на стан здоров’я дітей, атестація проводиться позачергово.

        За результатами атестації закладу присвоюється вища, перша, друга або третя категорія. Порядок присвоєння категорій визначається Кабінетом Міністрів України.

        Розділ VI
        МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ ДІТЕЙ

        Стаття 35. Міжнародне співробітництво у сфері оздоровлення та відпочинку дітей

        1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень можуть укладати договори про співробітництво з відповідними органами, установами та організаціями іноземних держав у сфері оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до законодавства України.

        2. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку можуть надавати послуги з оздоровлення та відпочинку дітям іноземних держав згідно з договорами, укладеними з іноземними юридичними і фізичними особами.

        3. Кошти, отримані від надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітям іноземних держав, використовуються дитячими закладами оздоровлення та відпочинку згідно із законодавством.

        Розділ VII
        ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

        1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2009 року.

        2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

        3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:

        привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

        розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;

        забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.